Підгаєцька районна рада
Підгаєцький район, Тернопільська область

День Соборності-2019: триває сторіччя боротьби українців за свободу

Переглядів: 191

 

Чому виклики часу проголошення Акту Злуки 1919-го не втратили своєї актуальності в 2019-му

Попри символічність та значимість сотої річниці проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР, цьогорічний День соборності є хорошою нагодою не лише вшанувати історію боротьби за незалежність та єдність України, а й поставити питання: чи відійшли в минуле загрози єдності нашої нації та держави?

Собор на крові: уроки УНР та ЗУНР

Сумним, але від того не менш значущим висновком національно-визвольної боротьби українців 1914-1921 рр. є те, що одного разу досягнуті, соборність та незалежність можуть бути втрачені. Адже іноді зовнішні обставини бувають дуже складними, і навіть найбільших зусиль буває недостатньо для перемоги. Історичний момент підписання Акту Злуки Української Народної Республіки, повсталої з руїн Російської імперії, та Західно-Української Народної Республіки, проголошеної українцями Австро-Угорщини, з усією впевненістю можна назвати драматичним.

Об’єднані держави УНР та ЗУНР постали в нерівній збройній боротьбі з зовнішніми ворогами: на заході – з Польщею, що прагнула відродження своєї території до поділів XVIII століття; на сході – з більшовицькою Росією та шовіністичним російським білогвардійським рухом, що взагалі не визнавав існування українців як окремого народу. Але якщо Польща була непримиренна до ЗУНР, то з УНР була цілком готова співпрацювати у боротьбі проти більшовиків. В свою чергу, білогвардійці та більшовики не становили першочергової загрози для галичан. Фактично, об’єднавшись у боротьбі, українці з обох берегів Збруча прирекли себе на оточення та ізоляцію.

Об’єднана українська дипломатична делегація на Паризькій мирній конференції 1919 року, де визначалося майбутнє повоєнного світу, не змогла досягти міжнародного визнання та підтримки. Дипломатична поразка в тих історичних умовах робила неминучою поразку збройну. Позбавлені життєво необхідних боєприпасів, провізії та медикаментів, затиснуті у «трикутнику смерті», знекровлені армія УНР та Українська Галицька Армія врешті опинились по різні боки лінії фронту: лідер УНР Симон Петлюра підписав вимушений союз з Польщею, що уряд ЗУНР в еміграції сприйняв як зраду і розірвав формальний союз з наддніпрянцями, а частини УГА перейшли на сторону спершу білогвардійців, а потім взагалі стали Червоною Українською Галицькою Армією. В підсумку, на початку 1920-х Україна залишилась розділеною та поневоленою. Акт злуки з реального тріумфу перетворився на історію, а річка Збруч на межі нинішніх Хмельницької та Тернопільської областей, що розмежувала кордони Польщі та СРСР, а до цього Російської Імперії та Австро-Угорщини, продовжила бути символом розколу України.

Як міфи про «бандерівців» та «Юго-Восток» стали зброєю проти України

Враховуючи ці сумні результати, може видатись дивним, чому ж день проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР став для українців настільки визначним святом. Річ в тому, що ідею знищити набагато важче, ніж навіть найсильнішу державу. В ХХ столітті боротьба за незалежність України стала невіддільною від боротьби за її Соборність. І на початку 1990-х для цих ідей настав час для нового тріумфу.

Зазвичай 22 січня в Україні відбуваються традиційні для дня Соборності акції: формування живих ланцюгів на мостах та кордонах територіальних громад, що демонструють єдність та згуртованість українців. Втім, мало хто помічає, що святкування дня Соборності саме в такий спосіб є більше даниною шани не самому Акту Злуки 1919 року, а скоріше боротьби проти «комуністичної імперії» СРСР за незалежність України початку 1990-х. Адже одним з найяскравіших символів цієї боротьби став наймасовіший в світовій історії живий ланцюг, сформований в знак єдності України з Івано-Франківська через Львів до Києва в день 71-ї річниці проголошення Акту Злуки 22 січня 1990 р. Саме в той день тисячі українців Радянського Союзу вперше дізналися про історичний Акт Злуки, і Соборність України стала набагато ближчою до свого втілення.

Втім, навіть чверть століття після здобуття незалежності, відповідь на питання, чи стала незалежна Україна дійсно соборною, продовжує бути важливою та складною, особливо на тлі нової визвольної українсько-російської війни, початої в 2014 р. Одна з найбільших проблем, що заважала успішному розвитку незалежної України, полягала в тому, що питання політичної розділеності української нації стало інструментом небезпечних маніпуляцій та зброєю в руках агресивної Росії. Як нам всім відомо, основними маркерами поляризації політичної мапи України дев’яностих-нульових виступали мовне питання, електоральні настрої та ставлення до історії, зокрема українського визвольного руху періоду Другої світової війни. Найяскравіше такий розподіл проявився під час президентських виборів 2004 та 2010 року, коли південні та східні регіони України продемонстрували стабільно високу підтримку сумнозвісного Віктора Януковича. Звичний для більшості країн прояв особливостей політичного розвитку регіонів (адже є, наприклад, в США традиційно «демократичні» та «республіканські» штати), для України став викликом державній безпеці. Адже саме міфи про «рускоязичний юго-восток», що тільки й чекає, як порвати з «бендєровцами» і стати частиною «русского міра», використовувала і продовжує використовувати Росія як виправдання своєї збройної агресії проти нас. І те, що ці міфи, попри всі проблеми, в тому числі й вищезгадані, не відповідають дійсності, Росію, як завше, абсолютно не цікавить.

Схід і Захід таки разом проти російських загарбників

Дійсно, багатовікове розділення України не могло не посприяти формуванню дещо відмінного політичного клімату та соціокультурної ситуації в Західних областях, що перебували у складі порівняно ліберальних європейських держав, та Східних регіонах України, які виявилися особливо вразливими до політичної та культурної русифікації. І за роки незалежності ситуація мало змінилась не лише через нерішучість української влади та російські втручання, а й через банальну відсутність людського спілкування. За даними соцопитувань Київського міжнародного інституту соціології, 36% українців ніколи не бували поза межами власної області, ще 35,8% «виїзні» не частіше разу на рік. Фактична відсутність контактів між жителями різних регіонів не могла не сприяти формуванню та консервації взаємних стереотипів про «западенців» та «москалів».

З іншого боку, з моменту початку чергової українсько-російської війни наша нація продемонструвала і Росії, і всьому світу, свою справжню єдність. Абсолютна більшість українців виступили на захист незалежності та територіальної цілісності нашої держави, не зважаючи на чинники мови і політичних симпатій. Гарною ілюстрацією змін в ідейних переконаннях українців є те, як змінилося ставлення до конфліктних питань історії та ідеології. Зокрема, за даними соціологічної групи «Рейтинг» протягом 2014-2015 років – періоду найгострішого боїв на Сході України – кількість прихильників визнання ОУН-УПА зросла в Україні з 27% до 41%, натомість противників цієї ідеї істотно поменшало (з 52 до 38%), а частка українців з позитивним ставленням до Росії в 2015 році впала до історичного мінімуму в 30% (в листопаді 2013 вона становила близько 81%). Змінилася позиція українців і в мовному питанні: наразі частка прихильників збереження української мови як єдиної державної становить понад 61%, а на початку 2014-го було 47%. І до того навмисно розкручений і «віртуальний», ідейний розділ України все більше відходить в минуле

На жаль, формування загальнонаціонального порозуміння та консенсусу в Україні зустрічає багато перешкод. Головною з них є те, що наша країна сьогодні , як і сто років тому, продовжує бути розділеною лінією фронту. Більш того, і Збруч в 1921-му, і Сіверський Донець в 2014-му як лінії штучного розділу України визначила російська агресія та окупація. А отже, цей розділ – не наслідок прагнень і переконань українців, а результат війни проти нашої нації та нашої держави. Тільки, на відміну від сумного підсумку 1917-1921, в нинішній війні нам цілком по силах перемогти.

За матеріалами -Вячеслав Масний, Київ

« повернутися до списку новин